28.05.2020 Список літератури на літо 2020 року
не буде жодного дня,
коли б ви не прочитали
хоч однієї сторінки з нової книги!
(К. Г. Паустовський)
- Франц Кафка «Перевтілення»
- Джеймс Джойс «Джакомо Джойс»
- Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита»
- Райнер Марія Рільке «Орфей, Евридіка, Гермес», «Ось дерево звелось...»
- Ґійом Аполлінер «Лорелея», «Міст Мірабо», «Зарізана голубка й водограй»
- Олександр Блок «Незнайома», «Весно, весно, без меж і без краю...», «Скіфи»
- Анна Ахматова «Дав мені юнь ти сутужную», «Реквієм»
- Бертольт Брехт «Життя Галілея»
- Альбер Kaмю «Чума»
- Ернест Міллер Хемінгуей «Старий і море»
- Габріель Гарсіа Маркес «Стариган із крилами»
- Милорад Павич «Дамаскин»
Список творів для додаткового читання влітку 2020 р.(
за бажанням)
Айтматов
Ч. «І понад вік триває день».
Акутагава
Рюноске. Новели.
Алексієвич
С. Твори
Ануй
Ж. «Жайворонок»
Апдайк
Дж. «Кентавр».
Аполлінер
Гійом. «Альба, співана колись на вербну», «Відповідь запорожців турецькому
султанові»
Бах
Р. «Чайка Джонатан Лівінгстон»
Беккет
С. «Чекаючи на Годо»
Белль
Г. «Очима клоуна»
Биков
В. «Альпійська балада», «Знак біди»
Борхес
Х.Л. Оповідання. Есе
Браун
Д. «Код да Вінчі»
Бредбері
Р. «451 градус за Фаренгейтом», новели
Брехт
Б. «Матінка Кураж та її діти»
Булгаков
М. «Собаче серце»
Бунін
І. «Антонівські яблука»
Вишневський
Я. «Самотність у Мережі».
Вулф
В. «Місіс Деллоуей»
Гамсун
Кнут. «Пан», «Смерть Глана»
Гарсіа
Лорка Ф. Поезії
Гарсіа
Маркес Г. «Полковнику ніхто не пише», «Сто років самотності»
Гашек
Я. «Пригоди бравого вояка Швейка»
Гессе
Г. «Степовий вовк»
Голдінг
В. «Володар мух»
Голсуорсі
Дж. «Сага про Форсайтів»
Гумільов
М. Поезії
Джойс
Дж. «Портрет митця замолоду»
Драйзер
Т. «Американська трагедія»
Дюрренматт
Ф. «Гостина старої дами»
Еко
У. «Ім’я троянди»
Ібсен
Г. «Ляльковий дім»
Еліот
Т.С. Поезії
Елюар
П. Поезії
Єсенін
С. Поезії
Замятін
Є. «Ми»
Зощенко
М. Оповідання
Зюскінд П. «Запахи, або Історія одного вбивці»
Ільф
І., Петров Є. «Дванадцять стільців», «Золоте теля»
Йонеско
Е. «Носороги»
________________________________________________________________________________ 28.05 Узагальнення і систематизація навчального матеріалу
Пройди Тест
_________________________________________________________________________ 21.05.2020 РМ Рецензія на твір
Завдання: Написати відгук на будь-який твір, вивчений у 10-му класі і надіслати учителю до 28.05.
Додатковий матераіл ➠Як писати рецензію
________________________________________________
Увага! 14.05 о 14.00 - контрольна робота (М. Метерлінк, "Синій птах", П. Коельйо, "Алхімік")
Увага! 14.05 о 14.00 - контрольна робота (М. Метерлінк, "Синій птах", П. Коельйо, "Алхімік")
______________________________________________________
07.05. Паоло Коельйо (нар. 1947) "Алхімік"
«Алхімік» Пауло Коельо
аналіз
Рік написання – 1998
Жанр – роман — притча.
Твору “Алхімік” притаманні такі риси художнього стилю автора, як:
Avrora — ручной отпариватель для одежды.
– притчовий характер;
– автобіографізм;
– синтез жанрів, простору, поєднання істин багатьох націй та
релігій;
– лаконічність;
– філософічність;
– запозиченість сюжету та персонажів твору.
Головна думка книги «Алхімік»: «Коли ти чого-небудь забажаєш дуже
сильно, весь Всесвіт допомагає тобі досягнути цього».
Чому Коельо назвав твір “Алімік”?
Назва роману досить проста і водночас незвичайна. Алхімія —
середньовічне містичне вчення, спрямоване на пошук чудодійної речовини —
«філософського каменя», за допомогою якого можна було б перетворити
прості метали на золото, срібло та лікувати різні хвороби.
«Алхімік» — назва символічна. Алхімія, як стверджував Коельо, не
обмежувалася пошуком Філософського Каменя або, як його іноді називали,
«червоного лева», чи створенням Еліксиру Безсмертя. Один із героїв твору
— Англієць — так і не зміг осягнути таємниць алхімії, тому що не
розумів головного: істинний Алхімік — це той, хто збагнув Душу Світу і
знайшов там призначені для себе скарби, тобто зрозумів свій шлях у
житті.
Пауло Коельо добре розкрив філософію цих пошуків. Можливо, саме тому
роман «Алхімік» називали ще «мудрою казкою». Це книга про мрії і бажання
людини, яка поступово пізнавала свою мету в житті.
“Алхімік” сюжет і композиція
За сюжетом «Алхімік» — це твір про пошуки і знайдення істини. Він мав
кільцеву композицію. Іспанський вівчар Сантьяго, як біблійний блудний
син, мандрував світом, щоб переконатися, що обіцяний йому скарб лежав на
тому місці, звідки й почалися його мандри. За час подорожі герой набув
життєвого досвіду, знайшов справжнє кохання, пізнав Всесвітню Мову,
тобто став Алхіміком, і, нарешті, отримав гроші.
Сантьяго наснився сон, один і той самий, декілька разів. Наснився скарб,
до якого він може дійти. Хлопець не був впевнений, що це щось значить,
але якась сила підштовхувала його до дії, і, як сказала йому ворожка,
сон – це розмова Господа з нами, це те, що Він хоче сказати нам. Існує
загальна мова, але є й та, яку під силу зрозуміти лише йому. Сантьяго
вирішує послухатися знаків, які поставали на його шляху, і згодом,
дійшов до пустелі, до пірамід, де мав бути скарб…
Він вирушив туди зі шматком золота, який подарував йому славнозвісний
Алхімік. Сантьяго почав копати, відшукувати скарб, який був так близько.
І тут з’явилися розбійники, які жорстоко його відлупцювали. Адже саме
вони не один рік подорожують у пошуках скарбу, але їм так і не вдалося
його знайти. Тоді Сантьяго розповів розбійникам, що це місце біля
пірамід він бачив увісні, на що один з бандитів відповів насмішкою,
сказавши що «той дурень, вірить у такі нісенітниці». Він розповів, що
йому колись також наснився такий сон, але ж він не такий безрозсудний і
наївний, щоб в це повірити. Розбійник описав місце, яке побачив у
сновидінні. І тоді Сантьяго зрозумів, це – саме те з чого він починав.
Це неймовірно, але то була його домівка, в цьому місці він бував часто, і
тому впізнав його. Так, скарб, який він шукав знаходився там, де він
був найчастіше, зовсім поруч. Та щоб це зрозуміти, йому довелося так
багато пройти, пережити. Та результат був цього вартий. І що головне,
треба слухати знаки, підказки, якими життя нас щедро наділяє, і які ми у
сучасному коловороті подій часто просто не помічаємо. Ми, впавши у
відчай, після безрезультатних пошуків вибираємо «тиху гавань»… Ми не
ризикуємо втілити свою мрію в реальність, не відважуємося пройти
перешкоди і все ж таки знайти те, заради чого варто жити.
Зізнаймося самим собі, чи наважимося ми пройти важкий шлях з
випробуваннями без будь-яких гарантій на успіх? Єдиний гарант – ми самі,
наші відчуття, наша сила та мужність, наша здібність слухати мову
світу, мову Бога. Адже все – доля людства і доля кожного з нас пишеться
однією рукою, все так пов’язано, все – одне ціле. І поки ми цього не
зрозуміємо, доти не зможемо сповна відчути і переконатися в можливостях,
які постають перед нами.
Твір побудовано в певній послідовності: перед героєм постало завдання,
яке він виконував протягом усього твору, послідовно, крок за кроком.
Символи у творі “Алхімік”
Як і кожен постмодерновий твір, «Алхімік» глибоко символічний. Символіка
розкривала сутність саме тієї Всесвітньої істини, про яку «забуло»
людство. Ця істина прийшла через сон — це дзеркальне відображення
реального життя, це спосіб, за допомогою якого людина спілкувалася з
Богом.
Через сон Бог послав людині Знаки, розгадавши які, вона мала зрозуміти
істину, згідно з якою кожна людина повинна була виконати на Землі лише
одну місію: навчитися Алхімії життя. А це означало — навчитися жити в
гармонії зі світом, «зрозуміти, що наші долі і вся світова історія
написані однією Рукою» — Рукою Творця. Усвідомивши свою роль у
світобудові, людина повинна присвятити себе Богу і беззаперечно
слідувати й коритися божественним законам. Тоді зникав будь-який страх
перед смертю, бо душа людини вічна, як вічна світова Душа.
На жаль, більшість людей переймалися іншими тимчасовими проблемами,
безжально марнуючи час. їм ніколи не дістатися Пірамід. Для того щоб
зрозуміти цю просту істину, не треба навіть вирушати в довгу дорогу, бо
знайти її можна скрізь, навіть на власному подвір’ї: треба тільки
пильніше прислухатися до власного серця. Там, де воно заплаче, там і
скарб.
«Алхімік» — це біографія письменника, завуальована філософськими
роздумами, а Сантьяго — це сам Пауло Коельо. Адже сюжет твору тісно
переплітався з багатьма епізодами із життя митця: наприклад, заперечення
батьківських вимог щодо побудови життя Пауло; бажання досягти мрії —
стати письменником. Можливо, саме за це Пауло Коельо і називали
«алхіміком», яким став і Сантьяго.Джерело: https://dovidka.biz.ua/alhimik-paulo-koelo-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
«Алхімік» Пауло Коельо
аналіз
Рік написання – 1998
Жанр – роман — притча.
Твору “Алхімік” притаманні такі риси художнього стилю автора, як:
Avrora — ручной отпариватель для одежды.
– притчовий характер;
– автобіографізм;
– синтез жанрів, простору, поєднання істин багатьох націй та
релігій;
– лаконічність;
– філософічність;
– запозиченість сюжету та персонажів твору.
Головна думка книги «Алхімік»: «Коли ти чого-небудь забажаєш дуже
сильно, весь Всесвіт допомагає тобі досягнути цього».
Чому Коельо назвав твір “Алімік”?
Назва роману досить проста і водночас незвичайна. Алхімія —
середньовічне містичне вчення, спрямоване на пошук чудодійної речовини —
«філософського каменя», за допомогою якого можна було б перетворити
прості метали на золото, срібло та лікувати різні хвороби.
«Алхімік» — назва символічна. Алхімія, як стверджував Коельо, не
обмежувалася пошуком Філософського Каменя або, як його іноді називали,
«червоного лева», чи створенням Еліксиру Безсмертя. Один із героїв твору
— Англієць — так і не зміг осягнути таємниць алхімії, тому що не
розумів головного: істинний Алхімік — це той, хто збагнув Душу Світу і
знайшов там призначені для себе скарби, тобто зрозумів свій шлях у
житті.
Пауло Коельо добре розкрив філософію цих пошуків. Можливо, саме тому
роман «Алхімік» називали ще «мудрою казкою». Це книга про мрії і бажання
людини, яка поступово пізнавала свою мету в житті.
“Алхімік” сюжет і композиція
За сюжетом «Алхімік» — це твір про пошуки і знайдення істини. Він мав
кільцеву композицію. Іспанський вівчар Сантьяго, як біблійний блудний
син, мандрував світом, щоб переконатися, що обіцяний йому скарб лежав на
тому місці, звідки й почалися його мандри. За час подорожі герой набув
життєвого досвіду, знайшов справжнє кохання, пізнав Всесвітню Мову,
тобто став Алхіміком, і, нарешті, отримав гроші.
Сантьяго наснився сон, один і той самий, декілька разів. Наснився скарб,
до якого він може дійти. Хлопець не був впевнений, що це щось значить,
але якась сила підштовхувала його до дії, і, як сказала йому ворожка,
сон – це розмова Господа з нами, це те, що Він хоче сказати нам. Існує
загальна мова, але є й та, яку під силу зрозуміти лише йому. Сантьяго
вирішує послухатися знаків, які поставали на його шляху, і згодом,
дійшов до пустелі, до пірамід, де мав бути скарб…
Він вирушив туди зі шматком золота, який подарував йому славнозвісний
Алхімік. Сантьяго почав копати, відшукувати скарб, який був так близько.
І тут з’явилися розбійники, які жорстоко його відлупцювали. Адже саме
вони не один рік подорожують у пошуках скарбу, але їм так і не вдалося
його знайти. Тоді Сантьяго розповів розбійникам, що це місце біля
пірамід він бачив увісні, на що один з бандитів відповів насмішкою,
сказавши що «той дурень, вірить у такі нісенітниці». Він розповів, що
йому колись також наснився такий сон, але ж він не такий безрозсудний і
наївний, щоб в це повірити. Розбійник описав місце, яке побачив у
сновидінні. І тоді Сантьяго зрозумів, це – саме те з чого він починав.
Це неймовірно, але то була його домівка, в цьому місці він бував часто, і
тому впізнав його. Так, скарб, який він шукав знаходився там, де він
був найчастіше, зовсім поруч. Та щоб це зрозуміти, йому довелося так
багато пройти, пережити. Та результат був цього вартий. І що головне,
треба слухати знаки, підказки, якими життя нас щедро наділяє, і які ми у
сучасному коловороті подій часто просто не помічаємо. Ми, впавши у
відчай, після безрезультатних пошуків вибираємо «тиху гавань»… Ми не
ризикуємо втілити свою мрію в реальність, не відважуємося пройти
перешкоди і все ж таки знайти те, заради чого варто жити.
Зізнаймося самим собі, чи наважимося ми пройти важкий шлях з
випробуваннями без будь-яких гарантій на успіх? Єдиний гарант – ми самі,
наші відчуття, наша сила та мужність, наша здібність слухати мову
світу, мову Бога. Адже все – доля людства і доля кожного з нас пишеться
однією рукою, все так пов’язано, все – одне ціле. І поки ми цього не
зрозуміємо, доти не зможемо сповна відчути і переконатися в можливостях,
які постають перед нами.
Твір побудовано в певній послідовності: перед героєм постало завдання,
яке він виконував протягом усього твору, послідовно, крок за кроком.
Символи у творі “Алхімік”
Як і кожен постмодерновий твір, «Алхімік» глибоко символічний. Символіка
розкривала сутність саме тієї Всесвітньої істини, про яку «забуло»
людство. Ця істина прийшла через сон — це дзеркальне відображення
реального життя, це спосіб, за допомогою якого людина спілкувалася з
Богом.
Через сон Бог послав людині Знаки, розгадавши які, вона мала зрозуміти
істину, згідно з якою кожна людина повинна була виконати на Землі лише
одну місію: навчитися Алхімії життя. А це означало — навчитися жити в
гармонії зі світом, «зрозуміти, що наші долі і вся світова історія
написані однією Рукою» — Рукою Творця. Усвідомивши свою роль у
світобудові, людина повинна присвятити себе Богу і беззаперечно
слідувати й коритися божественним законам. Тоді зникав будь-який страх
перед смертю, бо душа людини вічна, як вічна світова Душа.
На жаль, більшість людей переймалися іншими тимчасовими проблемами,
безжально марнуючи час. їм ніколи не дістатися Пірамід. Для того щоб
зрозуміти цю просту істину, не треба навіть вирушати в довгу дорогу, бо
знайти її можна скрізь, навіть на власному подвір’ї: треба тільки
пильніше прислухатися до власного серця. Там, де воно заплаче, там і
скарб.
«Алхімік» — це біографія письменника, завуальована філософськими
роздумами, а Сантьяго — це сам Пауло Коельо. Адже сюжет твору тісно
переплітався з багатьма епізодами із життя митця: наприклад, заперечення
батьківських вимог щодо побудови життя Пауло; бажання досягти мрії —
стати письменником. Можливо, саме за це Пауло Коельо і називали
«алхіміком», яким став і Сантьяго.Джерело: https://dovidka.biz.ua/alhimik-paulo-koelo-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
2. Прочитати статтю підручника
зі стор. 203-206 та ознайомитись із додатковим матеріалом.
3. Дайте письмові відповіді на
питання 6,7,8,9 зі стор. 219 та надішліть учителю.
Термін виконання: до 14.05.
Додатковий матеріал
«Алхімік»
Пауло Коельо аналіз
Рік написання – 1998
Жанр – роман —
притча.
Твору “Алхімік” притаманні такі риси художнього стилю
автора, як:
– притчовий
характер;
– автобіографізм;
– синтез жанрів, простору, поєднання істин
багатьох націй та релігій;
– лаконічність;
– філософічність;
– запозиченість
сюжету та персонажів твору.
Тема: доля і кохання
Головна думка: «Коли ти
чого-небудь забажаєш дуже сильно, весь Всесвіт допомагає тобі досягнути цього».
Чому Коельо назвав твір “Алімік”?
Назва роману
досить проста і водночас незвичайна.
Алхімія —
середньовічне містичне вчення, спрямоване на пошук чудодійної речовини —
«філософського каменя», за допомогою якого можна було б перетворити прості
метали на золото, срібло та лікувати різні хвороби.
«Алхімік» — назва символічна.
Алхімія, як
стверджував Коельо, не обмежувалася пошуком Філософського Каменя або, як його
іноді називали, «червоного лева», чи створенням Еліксиру Безсмертя.
Один із героїв
твору — Англієць — так і не зміг осягнути таємниць алхімії, тому що не розумів
головного: істинний Алхімік — це той, хто збагнув Душу Світу і знайшов там
призначені для себе скарби, тобто зрозумів свій шлях у житті.
Пауло Коельо
добре розкрив філософію цих пошуків. Можливо, саме тому роман «Алхімік»
називали ще «мудрою казкою».
Це книга про
мрії і бажання людини, яка поступово пізнавала свою мету в житті.
Образи роману
“Алхімік” сюжет і композиція
За сюжетом «Алхімік» — це твір про пошуки і знайдення істини.
Він має кільцеву композицію.
Іспанський вівчар Сантьяго, як біблійний
блудний син, мандрував світом, щоб переконатися, що обіцяний йому скарб лежав
на тому місці, звідки й почалися його мандри. За час
подорожі герой набув життєвого досвіду, знайшов справжнє кохання, пізнав
Всесвітню Мову, тобто став Алхіміком, і, нарешті, отримав гроші.
Сантьяго
наснився сон, один і той самий, декілька разів. Наснився скарб, до якого він
може дійти. Хлопець не був впевнений, що це щось значить, але якась сила
підштовхувала його до дії, і, як сказала йому ворожка, сон – це розмова Господа
з нами, це те, що Він хоче сказати нам. Існує загальна мова, але є й та, яку
під силу зрозуміти лише йому. Сантьяго вирішує послухатися знаків, які
поставали на його шляху, і згодом, дійшов до пустелі, до пірамід, де мав бути
скарб…
Він вирушив
туди зі шматком золота, який подарував йому славнозвісний Алхімік. Сантьяго
почав копати, відшукувати скарб, який був так близько. І тут з’явилися
розбійники, які жорстоко його відлупцювали. Адже саме вони не один рік
подорожують у пошуках скарбу, але їм так і не вдалося його знайти. Тоді
Сантьяго розповів розбійникам, що це місце біля пірамід він бачив увісні, на що
один з бандитів відповів насмішкою, сказавши що «той дурень, вірить у такі
нісенітниці». Він розповів, що йому колись також наснився такий сон, але ж він
не такий безрозсудний і наївний, щоб в це повірити. Розбійник описав місце, яке
побачив у сновидінні. І тоді Сантьяго зрозумів, це – саме те з чого він
починав. Це неймовірно, але то була його домівка, в цьому місці він бував
часто, і тому впізнав його. Так, скарб, який він шукав знаходився там, де він
був найчастіше, зовсім поруч. Та щоб це зрозуміти, йому довелося так багато
пройти, пережити. Та результат був цього вартий.
І що
головне, треба слухати знаки, підказки, якими життя нас щедро наділяє, і які ми
у сучасному коловороті подій часто просто не помічаємо. Ми, впавши у відчай,
після безрезультатних пошуків вибираємо «тиху гавань»… Ми не ризикуємо втілити
свою мрію в реальність, не відважуємося пройти перешкоди і все ж таки знайти
те, заради чого варто жити.
Зізнаймося
самим собі, чи наважимося ми пройти важкий шлях з випробуваннями без будь-яких
гарантій на успіх?
Єдиний
гарант – ми самі, наші відчуття, наша сила та мужність, наша здібність слухати
мову світу, мову Бога.
Адже все –
доля людства і доля кожного з нас пишеться однією рукою, все так пов’язано, все
– одне ціле. І поки ми цього не зрозуміємо, доти не зможемо сповна відчути і
переконатися в можливостях, які постають перед нами.
Твір
побудовано в певній послідовності: перед героєм постало завдання, яке він
виконував протягом усього твору, послідовно, крок за кроком.
Символи у творі “Алхімік”
Як і кожен постмодерновий твір, «Алхімік»
глибоко символічний. Символіка розкривала сутність саме тієї Всесвітньої
істини, про яку «забуло» людство. Ця істина прийшла через сон — це дзеркальне відображення реального життя, це спосіб, за
допомогою якого людина спілкувалася з Богом.
Через сон Бог
послав людині Знаки, розгадавши які, вона мала зрозуміти істину, згідно з якою
кожна людина повинна була виконати на Землі лише одну місію: навчитися Алхімії
життя. А це означало — навчитися жити в гармонії зі світом, «зрозуміти, що наші
долі і вся світова історія написані однією Рукою» —
Рукою Творця. Усвідомивши свою роль у світобудові, людина повинна присвятити
себе Богу і беззаперечно слідувати й коритися божественним законам. Тоді зникав
будь-який страх перед смертю, бо душа людини вічна, як вічна світова Душа.
На жаль, більшість людей переймалися іншими
тимчасовими проблемами, безжально марнуючи час. їм ніколи не дістатися Пірамід. Для того щоб зрозуміти цю
просту істину, не треба навіть вирушати в довгу дорогу, бо знайти її можна
скрізь, навіть на власному подвір’ї: треба тільки пильніше прислухатися до
власного серця. Там, де воно заплаче, там і скарб. Пирамиды: 1) это одно из чудес света; 2) символ мудрости; 3) символ
могущества; 4) символ человеческих возможностей.
«Алхімік» —
це біографія письменника, завуальована філософськими
роздумами, а Сантьяго — це сам Пауло Коельо.
Адже сюжет твору тісно переплітався з багатьма
епізодами із життя митця: наприклад, заперечення батьківських вимог щодо
побудови життя Пауло; бажання досягти мрії — стати письменником. Можливо,
саме за це Пауло Коельо і називали «алхіміком», яким став і Сантьяго.
Накреслення «сюжетної» параболи роману у вигляді
схеми
Кожна зупинка, кожен епізод відкривають героєві якусь
істину, мають алегоричне значення.
«Тариф» — «Усе у світі має ціну».
«Танжер» — «Ніколи не відмовляйся від своєї мрії».
«Пустеля Сахара» — «Усі ми — частинки Світової Душі».
«Оаза Ель-Фаюм» — «Любов — це сила, яка трансформує й
удосконалює Світову Душу».
«Табір блакитних вершників» — «Я здатен творити
чудеса».
«Стара церква» — «Скарби там, де заплаче серце».
Літературні паралелі твору
«Алхімік» (А. де
Сент-Екзюпері «Маленький принц», Е. Хемінгуей «Старий і море», Ґ. Ґарсія Маркес
«Сто років самотності», Е. Андієвська «Казка про як» та ін.)
__________________________________________________________________________
30.04 Роль фантастики, символіка образів, трактування фіналу драми-феєрії "Синій птах"
Реальне та фантастично у
творі “Синій птах”
У сюжеті п’єси переплітаються два пласти – реальний і фантастичний.
Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не
убогій хатині, час, коли відбувається дія – ніч напередодні Різдва.
Різдвяний мотив – чекання чуда і народження людини – так само дістає
реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися
мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі.
Згадаймо: на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він
не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона –
моя». Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь,
що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий одразу і
безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього – умова цього
дива.
Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить персонажів, які
розділяють з дітьми їхнє повсякденне існування, а тепер оживають. Це
Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес. Їхню казковість підкреслено
традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують
сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси. Хліб
залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка – втілення
зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом
з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей,
Кішка приводить їх у ліс на загибель від дерев і тварин, що страждають
від «жорстокості і дивовижної несправедливості людини». У такій
алегоричній формі автор стверджує, що природа неохоче відкриває таємниці
Буття, і людина може це зробити лише шляхом гармонійної взаємодії з
нею.Джерело: https://dovidka.biz.ua/siniy-ptah-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Реальне та фантастично у
творі “Синій птах”
У сюжеті п’єси переплітаються два пласти – реальний і фантастичний.
Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не
убогій хатині, час, коли відбувається дія – ніч напередодні Різдва.
Різдвяний мотив – чекання чуда і народження людини – так само дістає
реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися
мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі.
Згадаймо: на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він
не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона –
моя». Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь,
що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий одразу і
безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього – умова цього
дива.
Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить персонажів, які
розділяють з дітьми їхнє повсякденне існування, а тепер оживають. Це
Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес. Їхню казковість підкреслено
традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують
сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси. Хліб
залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка – втілення
зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом
з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей,
Кішка приводить їх у ліс на загибель від дерев і тварин, що страждають
від «жорстокості і дивовижної несправедливості людини». У такій
алегоричній формі автор стверджує, що природа неохоче відкриває таємниці
Буття, і людина може це зробити лише шляхом гармонійної взаємодії з
нею.Джерело: https://dovidka.biz.ua/siniy-ptah-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Реальне та фантастично у
творі “Синій птах”
У сюжеті п’єси переплітаються два пласти – реальний і фантастичний.
Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не
убогій хатині, час, коли відбувається дія – ніч напередодні Різдва.
Різдвяний мотив – чекання чуда і народження людини – так само дістає
реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися
мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі.
Згадаймо: на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він
не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона –
моя». Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь,
що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий одразу і
безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього – умова цього
дива.
Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить персонажів, які
розділяють з дітьми їхнє повсякденне існування, а тепер оживають. Це
Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес. Їхню казковість підкреслено
традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують
сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси. Хліб
залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка – втілення
зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом
з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей,
Кішка приводить їх у ліс на загибель від дерев і тварин, що страждають
від «жорстокості і дивовижної несправедливості людини». У такій
алегоричній формі автор стверджує, що природа неохоче відкриває таємниці
Буття, і людина може це зробити лише шляхом гармонійної взаємодії з
нею.Джерело: https://dovidka.biz.ua/siniy-ptah-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
1. Ознайомитись із матеріалом: 
Реальне та фантастично у
творі “Синій птах”
У сюжеті п’єси переплітаються два пласти – реальний і фантастичний.
Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не
убогій хатині, час, коли відбувається дія – ніч напередодні Різдва.
Різдвяний мотив – чекання чуда і народження людини – так само дістає
реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися
мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі.
Згадаймо: на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він
не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона –
моя». Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь,
що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий одразу і
безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього – умова цього
дива.
Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить персонажів, які
розділяють з дітьми їхнє повсякденне існування, а тепер оживають. Це
Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес. Їхню казковість підкреслено
традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують
сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси. Хліб
залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка – втілення
зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом
з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей,
Кішка приводить їх у ліс на загибель від дерев і тварин, що страждають
від «жорстокості і дивовижної несправедливості людини». У такій
алегоричній формі автор стверджує, що природа неохоче відкриває таємниці
Буття, і людина може це зробити лише шляхом гармонійної взаємодії з
нею.Джерело: https://dovidka.biz.ua/siniy-ptah-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Реальне та фантастично у
творі “Синій птах”
У сюжеті п’єси переплітаються два пласти – реальний і фантастичний.
Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не
убогій хатині, час, коли відбувається дія – ніч напередодні Різдва.
Різдвяний мотив – чекання чуда і народження людини – так само дістає
реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися
мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі.
Згадаймо: на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він
не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона –
моя». Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь,
що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий одразу і
безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього – умова цього
дива.
Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить персонажів, які
розділяють з дітьми їхнє повсякденне існування, а тепер оживають. Це
Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес. Їхню казковість підкреслено
традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують
сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси. Хліб
залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка – втілення
зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом
з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей,
Кішка приводить їх у ліс на загибель від дерев і тварин, що страждають
від «жорстокості і дивовижної несправедливості людини». У такій
алегоричній формі автор стверджує, що природа неохоче відкриває таємниці
Буття, і людина може це зробити лише шляхом гармонійної взаємодії з
нею.Джерело: https://dovidka.biz.ua/siniy-ptah-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Символіка
образів, що розкривають філософський зміст казки-феєрії М. Метерлінка «Синій
птах»
Образ твору
|
Що символізує образ
|
Чарівна зелена шапочка, яку вдягає Тільтіль
|
Допомагає хлопцеві побачити душі речей: Хліба, Води,
Вогню, Годинника. Наділяючи душами навколишній світ, автор доводить нам, що у
дітей особливе сприйняття буденних предметів. І це відкриває чарівність
життя, адже воно дарує щодня нові радощі
|
Країна Спогадів, куди потрапляють маленькі
мандрівники
|
Це країна померлих. Там діти зустрічають Дідуся та
Бабусю, які нагадують усім про необхідність пам’ятати про тих, хто пішов з
життя: «Ми немало спимо, поки нас не розбудить думка когось із живих... Добре
спати... але й прокидатися час від часу теж приємно»
|
Невідоме у Палаці Ночі: примари, війни, хвороби
|
Шлях до щастя важкий, він нікому не дається легко.
Треба перебороти свої страхи перед невідомим, зрозуміти самого себе, чинити
опір Блаженству Бути Багатим, Блаженству Нічого Не Знати
|
Справжні Радощі
|
Блаженство Бути Здоровим, Радість Бути Добрим,
Радість Думати
|
Горлиця
|
Віддавши пташку хворій сусідці, хлопець робить
дівчинку щасливою, і вона одужує. Цим Метерлінк стверджує, що щастя полягає в
добрих справах, у допомозі іншим. Дівчина, яка була схожа на Душу Світла, не
втримала птаха — він летить. П’єса закінчується символічно: діти не знайшли
ще свого щастя, але вони зрозуміли прості істини любові й добра, відчули свою
відповідальність за щастя інших. Вони разом з автором закликають нас
продовжувати вічні пошуки
|
Трактування фіналу
«П’єса не закінчується, коли падає завіса після
шостої дії: справжній фінал — поза її межами... Справа кожного читача чи
глядача — самому дійти до цього фіналу через особисту творчість»,—
стверджував Г. Ібсен.
У
своїй праці «Скарби смиренних» Метерлінк стверджував, що перемога добра
— це справа не далекого майбутнього, вона вже відбулася, моральні
скарби ховаються не десь, а в нашій власній душі, їх треба лише
освітити, щоб вони заграли тисячами кольорових вогнів, як самоцвіти.
По-іншому цю саму думку він висловив у «Синьому птахові».Щастя — багатогранне, воно в усьому, що нас оточує: у
природі, у родині, у хатньому затишку, у щоденній праці, у дружньому
спілкуванні, у допомозі оточуючим та віддаванні свого тепла людям. Тому
Синього птаха герої п’єси М. Метерлінка знаходять удома, біля себе, що
також дуже символічно. Щастя полягало не лише в пізнанні природи та
світу, в осягненні істини. Воно — у добрих справах, які слід робити для
ближніх.
Синій птах — це символ Щастя і непізнаної Таємниці
життя, яких завжди прагнуло людство. Тільтіль і Мітіль ніде не могли
знайти чарівного Птаха. Кілька разів їм здавалося, що вони вхопили його,
однак Синій птах так і залишився мрією. І все ж мрія про Щастя, за
словами Метерлінка, не є марною, тому що вона рухає людство вперед.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:
1. Скласти усний твір-есе «МІЙ СИНІЙ ПТАХ — це...». Записати голосове повідомлення та надіслати учителю на Viber (.
Якщо такої можливості немає - виконати роботу письмово і надіслати учителю на
поштову скриньку або Viber.
Якщо такої можливості немає - виконати роботу письмово і надіслати учителю на
поштову скриньку або Viber.
2. Прочитати «Алхіміка» П. Коельйо.
Термін виконання: до 07.05
_________________________________________________________________________
23.04 Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених звязків у драмі-феєрії "Синій птах"
1. Прочитати с. 179-181 підручника та додатковий матеріал (нижче).
2. Пройти ТЕСТ.
3. Відповісти письмово на питання 7,8,9,11,13 зі стор. 199 підручника та надіслати учителю.
Термін виконання: до 30.04
Додатковий матеріал
Аналіз твору
П’єса М.
Метерлінка – належить до жанру феєрії. Ознаками цього жанру є химерно-казковий
сюжет; фольклорні та міфологічні образи; умовність простору і часу;
символістичність ситуацій і образів; ліризм; узагальнювальний зміст; наявність
яскравих сценічних ефектів. П’єса «Синій птах» цілком відповідає законам цього
жанру.
Ідея – «будь сміливим, щоб бачити
приховане».
Головні герої: Тільтілем й Мітіль, Душа Світла, Фея Берилюна, хвора дівчинка, Душі речей
та тварин
Сюжет драми – пошуки героями загадкового птаха.
В основі сюжету – казкова подорож
дітей бідного дроворуба в пошуках Синього птаха, який принесе здоров’я і щастя
хворій дівчинці – онучці феї Берилюни.
Фольклорний
мотив пошуків цілющого зілля дає авторові змогу провести своїх героїв –
дівчинку Мітіль і хлопчика Тільтіля – через багато випробувань, що допоможуть
їм відкрити вічні цінності і сенс життя, а саме: за Синім птахом (символом
щастя) не потрібно ходити далеко, щастя поруч. Однак його
потрібно побачити в реальному повсякденному житті – у батьківській любові, у
турботі про ближніх, милосерді та безкорисливості.
Образ Синього птаха багатозначний. Він також символізує пошуки істини, пізнання таємниць
природи. Це споконвічне прагнення людства вимагає мужності,
оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна відкрити
раз і назавжди – вона нескінченна.
У такий
спосіб фантастично-казковий сюжет, властивий жанру феєрії, наповнюється
філософським змістом. Автор зображує блукання людської душі у Всесвіті, її
зустріч з добром і злом у пошуках істини та гармонії. Конфлікт – боротьба сил
добра і зла, світла і пітьми, долання героями всього, що стоїть на перешкоді
досягнення мети.
У сюжеті п’єси переплітаються два
пласти – реальний і фантастичний.
Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в
їхній бідній, але не убогій хатині, час, коли відбувається дія – ніч
напередодні Різдва. Різдвяний мотив – чекання чуда і народження людини – так
само дістає реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні
прокинулися мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них
душі. Згадаймо: на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він
не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона – моя».
Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що випали на
їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий одразу і безкорисливо її
віддати. Милосердя і любов до ближнього – умова цього дива.
Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить персонажів, які розділяють з дітьми їхнє
повсякденне існування, а тепер оживають. Це Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес. Їхню
казковість підкреслено традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони
символізують сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси.
Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка – втілення
зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з
Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей, Кішка
приводить їх у ліс на загибель від дерев і тварин, що страждають від
«жорстокості і дивовижної несправедливості людини». У такій алегоричній формі
автор стверджує, що природа неохоче відкриває таємниці Буття, і людина може це
зробити лише шляхом гармонійної взаємодії з нею.
Композиція П’єса поділяється на п’ять дій, дванадцять картин, що є досить самостійними
епізодами. ці картини об’єднані авторською ідеєю і наскрізними персонажами,
відбивають етапи духовного розвитку дітей – майбутнього людства.
Зустрічі з алегоричними персонажами
в символічних ситуаціях, кожний з яких несе свою мораль, збагачує досвід і
виховує душу Тільтіля і Мітіль.
Так, у
Країні Спогадів (дія II, картина 3) серед померлих родичів вони усвідомлюють
благородну потребу поважати пам’ять предків.
У садах
Блаженств (дія IV, картина 9) діти дізнаються про різні цінності в людському
житті. Одні Блаженства уособлюють плотські насолоди, убогі радості – це «гладкі
земні Блаженства» (бути багатим, віддаватися лінощам, надмірностям у їжі й
питві, багато спати, бути пихатим і т. ін.). Їм протистоять інші Блаженства
(тобто цінності). Порівняно з першими вони непомітні і навіть сірого кольору
(наприклад, Блаженство любити батьків). Але саме Блаженство чистих Радощів,
Безневинних Думок, Зимового Вогнища, Блаженство милуватися красою природи і –
найголовніше – відчувати Материнську любов сповнюють життя людей високим
змістом і духовністю.
Зустріч дітей із Материнською любов’ю є
психологічною кульмінацією п’єси. Таким чином, в
алегоричних і символічних образах п’єси стверджуються моральні цінності:
перевага добра над злом, духовності над ситою вульгарністю, чеснот над пороком.
ці істини відкриваються дітям і створюють духовний світ Тільтіля і Мітіль.
Царство
Майбутнього – заключний етап у подорожі дітей. Його головна дійова особа – Час
– бородатий старий з косою і пісочним годинником. Зовнішність персонажа, його
характер і функція традиційні – він невблаганний, байдужий до сліз і умовлянь,
строго дотримує порядку. У такий спосіб автор стверджує думку про покірність
людини часу і долі, але поряд із цим він переконаний у високому покликанні
людей: «на землю голіруч не пускать».
Час у феєрії
подано не тільки в алегоричному образі, але й в інших проявах: у його
конкретному прояві (дія п’єси – вечір напередодні Різдва, одна ніч – час сну);
у властивому жанру умовному вимірі. Цей потік часу долає межі життєвого досвіду
дітей. Так, подорож за Синім птахом відбувається уві сні. Час сну і сновидіння
не збігається. Наприкінці п’єси на це
вказано: минула і «тільки одна ніч», і цілий рік.
Елемент
композиції
|
Короткий
зміст
|
Експозиція
драми
|
Діти
бідного дроворуба Тільтіль і Мітіль мріють про те, щоб Санта Клаус щось
приніс їм у Різдвяний вечір, та цього не стало, і голодні діти дивляться у
вікно на сусідній багатий будинок, куди потрапили всі подарунки
|
Зав’язка
драми
|
Поява Феї.
Фея пропонує дітям вирушити на пошуки Синього птаха для її хворої онучки, яка
хоче бути щасливою
|
Розвиток
дії драми
|
Пов’язаний
із розгортанням у наступних картинах її основного мотиву — всемогутності
людини. Він вперше прозвучав у другій картині, коли Собака, вірний друг
людини, проголосив, що «людина — це все». У третій картині, дія якої
відбувається у Країні Спогадів, де Тільтіль і Мітіль побачилися зі своїми
дідусем і бабусею, братиками і сестричками, розроблено мотив пам’яті.
Четверта картина глибоко символічна. Дія її розгортається в палаці Ночі, де зберігаються сили зла — Війни, Хвороби, Жахи, Привиди. У п’ятій картині («Ліс») письменник протиставляє людині природу. Шоста картина виконує допоміжну роль: за наказом Феї діти повинні йти на цвинтар. У сьомій картині, дія якої відбувається вночі на сільському цвинтарі, розвивається мотив радості буття. Восьма картина готує до перебування у Садах Блаженства. Гладкі Блаженства — це символ людських вад і спокус: розкошів, лінощів, пияцтва, розпусти |
Кульмінація
драми
|
Збагачені
духовно у пошуках Синього птаха, Тільтіль і Мітіль потрапляють до Царства
Майбутнього — щасливу країну дітей, які ще не народилися
|
Розв’язка
драми
|
Одинадцята
картина — «Прощання».
У символічній формі письменник висловлює думку про те, що жодну істину не можна вважати абсолютною, а процес пізнання — завершеним. Зупинка — смерть пізнання. Синій птах у клітці — символ такої зупинки. А щастя можна досягти лише впродовж постійного пізнання світу, у невтомних пошуках істини |
Епілог
|
Дванадцята
картина. В останній картині п’єси драматург підкреслює зв’язок казкових
ідеалів і повсякденного життя. Процес пізнання — нескінченний. Істину не
можна пізнати раз і назавжди
|
________________________________________________________________________
Зміни в драматургії на межі XIX–XX ст.
Моріс Метерлінк (1862 – 1942)
"Синій птах"
1. Ознайомитись із біографією драматурга➨ Відео або за підручником.
2.· Самостійно опрацюйте таблицю “Етапи творчості М. Метерлінка”. Найсуттєвіше запишіть в зошит.
Етапи творчості М. Метерлінка
Період творчості
|
Основні події
|
| Бельгійський | ■ 1883 р.— перший вірш; ■ 1888 р.— поетична збірка “Оранжереї”; ■ 1889 р.— “Принцеса Мален” — перша п’єса, збірка віршів “Теплиці”; ■ 1896 р.— збірка “12 пісень” |
 |
|
| Французький | ■ 1890 р.— одноактні п’єси “Непрошена”, “Сліпі”; ■ 1892 р.— драма “Пелеас і Мелісанда”; ■ 1896 р.— “Скарб смиренних” |
|
|
| Пізній | 1908 р.— “Синій птах” (герої подорожують світом у пошуках щастя, а знаходять його у себе вдома) |
У філософських есе Метерлінк звертається до філософії й естетики символізму. У найвідоміших філософських творах “Життя бджіл” (1901), “Життя термітів” (1926) і “Життя мурашок” (1930) письменник намагався пояснити життя та діяльність людини за допомогою аналогій із природою. |
|
Переклади творів:
Окремі драми М. Метерлінка перекладали Леся Українка, Євген
Тимченко, Марія Грінченко, Наталя Кобринська, Федір Крушинський та ін.
Твори Метерлінка значно вплинули на перебіг українського літературного
процесу кінця ХІХ — початку ХХ ст.
Творчістю драматурга захоплювалися також Іван Франко, Ольга
Кобилянська, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь. У
радянській Україні “Синього птаха” перекладали Максим Рильський і Надія
Гордієнко-Андріанова, але окремою книжкою драму не публікували.
За доби незалежності оприлюднено переклад з російської Степана
Грицюка (1997) та низку переказів (Юрія Надзбручанця та ін.), а також
видано друком п’єси у коментованому перекладі Дмитра Олександровича
Чистяка (“Сліпі”, “Пелеас і Мелісанда”, “Аріадна та Синя Борода”,
“Блакитний птах”, “Принцеса Малена”, “Непрохана”, “Сліпі”, “Семеро
принцес”, “Алладіна і Паломід”, “Всередині”, “Смерть Тентажиля”).
У літературознавчих розвідках до драматургії Нобелівського лауреата
звертались І. Франко, Леся Українка, О. Білецький, М. Рильський, К.
Шахова, Я. Кравець, Д. Чистяк та ін.
3. Згадати визначення «нова драма», дія (зовнішня і
внутрішня), символ, підтекст.
4. Записати в зошит визначення "драма-феєрія".
5. Переглянути відео-урок
Термін виконання: 23.04
__________________________________________________________________
Поль Верлен (1844 – 1896).
https://www.youtube.com/watch?v=r4GAQOaijHE – Поль Верлен (життя і
творчість)
https://www.youtube.com/watch?v=hfmyeaw0v1Q&t=36s - «Поетичне мистецтво»
https://dovidka.biz.ua/poetichne-mistetstvo-verlen-analiz/ - аналіз вірша «Поетичне
мистецтво»
https://dovidka.biz.ua/pol-verlen-osinnia-pisnia-analiz/ - аналіз вірша «Осіння пісня».
П.Верлен
- талановитий учень Бодлера, він був гідним свого великого вчителя.
У
1891 році був обраний «королем поетів»
П.Верлена вважають майстром імпресіонізму, проте він
репрезентував і символізм у французькій поезії.
У постаті поета А.Франс убачав «найбільш
оригінального, грішного, містичного,найбільш натхненного і справжнього серед
сучасних поеті».
Верленів світ завжди надзвичайно
мінливий : суперечливий у своїх настроях і враженнях,але завжди гармонійний і
вишуканий.
Тема творчості- відображення
внутрішнього світу людини, напружений драматизм її морально-філософських
пошуків.
Поезія Верлена імпресіоністична, автор зачаровує
стихією літературних вражень.
Для
віршів характерне злиття станів души та природи, тому улюблений художній засіб – персоніфікація, яка досягається за допомогою епітетів, метафор та порівнянь;
музикальність ,як засіб вираження поетичного світогляду ліричної свідомості;
Навколишній світ для П.Верлена сповнений
чарівних мелодій;
Живописність створена засобами слова.
Поет використовує всю гаму відтінків, але мальовничість досягається не тільки
добором кольорів.
Головне - психологічні замальовки, які
відображають рух почуттів. Пейзаж для нього –стан душі.
«Ознаки
поезії П.Верлена»
імпресіонізм
|
символізм
|
імпресіоністичність;
«пейзаж душі»- ліризм,
тяжіння до півтонів, розмитості
|
Музичність, сугестія (навіювання ), ліризм;
використання символів,знаків
|
Вірш «Поетичне мистецтво» увійшов до
збірки «Колись і недавно». Був створений з нагоди 200-річчя написання трактату
«Мистецтво поетичне» теоретика класичному Н.Буало.
Збіг у назвах творів підкреслює свідоме
прагнення П.Верлена створити естетичну
концепцію нового часу.
Поет віддає перевагу відтінкам,
півтонам. Це єднає його вірші з імпресіонізмом: поет виступає проти
раціоналістичної поезії, радить не покладатися на раніший ритм брати
невиразний,прагнути до поєднання неясного з точним ).
Поет іронічним вигуком закінчує останню
строку вірша,а решта все – література!. Він зневажливо називає літературою все
неживе, штучне, книжне, позбавлене свободи та почуттів).
Вірш «Поетичне мистецтво» можна назвати
поетичною декларацією поета,де він сформулював вимоги до поета та поезії. Цей вірш перетворився на літературний
маніфест символістів та імпресіоністів.
Вірш «Осіння пісня»
Образи-
символи:
Осінь
–час переосмислення пройденого життя, втома, журба,туга за втраченим прекрасним;
Вітер
– голос осені;
Листя – зів’яле,(прожите ) людське життя;
Струни
- настрій;
Годинник – час
нагадування людини про минулість усього сущого;
Скрипка
- душа;
Осіння пісня – журба,плин часу ;
Завдання:
1. Прочитати стор.
160-167 підручника
2. Відповісти на
питання зі стор. 167 (№ 2, № 5 – письмово)
Артюр Рембо
(1854-1891)
https://www.youtube.com/watch?v=EhJJml9-WD8 –А. Рембо (життя і
творчість)
https://www.youtube.com/watch?v=6580ckZAqXw –розчарування у
мистецтві
https://www.youtube.com/watch?v=myJqsSOh9ik – «Голосівки»
(російською)
https://www.youtube.com/watch?v=_xyOl-GLngo - «Моя циганерія»
Завдання:
1. Прочитати стор. 168-175
підручника
2. Питання 8 зі стор. 175(
практично)
3. Вміти аналізувати
поезії П.Верлена, А. Рембо (усно)
4. Вивчити
напам’ять одну із поезій Ш.Бодлера, П.Верлена, А.Рембо (на вибір із підручника)
Артюр Рембо: “Я винайшов колір
голосних!”
(звукосимволічний аспект сонета
“Голосівки”)
Хлопчичок прийшов із Шарлевілю…
Ліна Костенко
Творіння розсудливих затьмаряться
творіннями нестямлених.
Платон
Ліна Костенко
Творіння розсудливих затьмаряться
творіннями нестямлених.
Платон
Серед великих французьких символістів останньої
третини ХІХ століття чи не найзухвалішим порушником поетичного етикету був
Артюр Рембо. Епатаж, із яким він нехтував устоями французького вірша, що були
закладені ще в епоху класицизму, нагадує поведінку представників молодіжних
рухів середини ХХ століття: те, що вважалося неприпустимим у поезії, цей
“хлопчичок із Шарлевіля” зробив її природним набутком. За надзвичайно короткий час Рембо здійснив стрімкий прорив від поетики
парнасців ледь не до сюрреалістичних шукань, щоб потім відмовитись від поезії
взагалі, дійшовши в ній до меж заказаних.
Один із переламних моментів у творчості Рембо настає
навесні 1871 року: саме тоді (у травні) він у листах до Ж. Ізамбара та П.
Демені обґрунтовує теорію “ясновидіння” в поезії, тоді ж з’являються
найвідоміші його вірші — “П’яний корабель” і сонет “Голосівки”, розгляду якого
і присвячене наше есе.
У “Голосівках” виявляється тенденція до
взаємопроникнення різних мистецтв, характерна для періоду реформування
поетичної мови. Тому для глибшого осягнення закономірностей побудови художнього
світу вірша важливо зробити екскурс у світ мистецьких і наукових ідей, які
стосуються зв’язку кольору і звуку.
У музиці кольоровий слух називають синопсією (“визначення
зорово-слухових, переважно позапредметних, синестезій” [МЭ, т.6: 108]. Поняття
синестезії лежить на пограниччі кількох видів мистецтва, і щонайперше — музики,
живопису і письменства. У другому виданні “Літературознавчого
словника-довідника” за редакцією Р. Гром’яка та ін. це явище визначено як
“художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій”
[Літературознавчий словник-довідник, 625].
Синестезія має й суто фізичне пояснення: “Фізична
шкала кольорів принципово не відрізняється від шкали звуків. Висота тону і
кольори можуть бути однозначно пов’язані з лінійною шкалою частот. Гучність і
яскравість можна представити через шкалу потоку потужності [Корнієнко]”. Отже,
свідомість людини може взаємоперекодовувати шкали кольору і звуку.
Одним із
перших, хто заговорив про колір музики і про звучання кольору, був французький
символіст Шарль Бодлер. Він спирався на досвід європейської традиції у цій сфері — про це
свідчить, приміром, наведена ним цитата із Гофманової “Крейслеріани” про “стан,
що передує забуттю”, в якому знаходяться “відповідності між кольорами, звуками
і запахами”. У “Салоні 1846” знаходимо рядки про колорит у живописі, які
стосуються і літературного колориту: “Ця велична симфонія дня — одвічна
варіація вчорашньої симфонії — це послідовна і нескінченно різноманітна зміна
мелодій; весь цей багатоголосий гімн і називається кольором і колоритом”
[Бодлер, 68]. Розвиток цієї думки з’являється пізніше у “Всесвітній виставці
“1855” у вигляді образу “величезної клавіатури таємничих відповідностей”
[Бодлер, 137] і сягає апогею у славнозвісному сонеті “Відповідності”: “Всі
барви й кольори, всі аромати й тони // Зливаються в могуть єдиного єства”
(переклад Д. Павличка — [Світовий сонет, 109]).
Ці ідеї
деякою мірою вплинули і на Артюра Рембо, який із властивою йому категоричністю
писав про Бодлера: “це перший ясновидець, цар поетів, істинний Бог (курсив
Рембо)”.
Загалом же кольористичні шукання Бодлера вписуються в
контекст ідей живописців ХІХ століття (наприклад, Вільяма Тернера (Turner) чи
Ежена Делакруа (Delacroix) — [стаття Color from Dictionary of Art]).
У ХІХ столітті кольорозвукові взаємозв’язки
пізнавалися переважно інтуїтивно (але перші наукові репліки було кинуто ще в
ХVII-XVIII столітті, наприклад, Вольтером і натурфілософами, що їх і вважають
за ще одне із можливих джерел, які вплинули на Рембо).
Лише в ХХ столітті були знайдені об’єктивні пояснення
синестезії та експериментальні дані про залежність висоти тону та хроматичних,
моторних та ін. асоціацій.
Отже, явище синестезії побутує не лише в поезії, а має
значно ширшу сферу функціонування.
Згадаймо слова Р. Якобсона, що “поезія — не єдина
сфера, де відчутний звукосимволізм, але це та сфера, де внутрішній зв’язок між
звучанням і значенням із прихованого перетворюється на явний” [Якобсон, 224].
Звукосимволічні експерименти (або ненавмисні “осяяння”) в поезії варто почасти
розглядати як вияв універсальних закономірностей, але на матеріалі звукової
мови людини. Цей зв’язок надзвичайно органічний, адже природа людської мови
наближена до мови музичної. Таку думку знаходимо у працях музикознавця
Болеслава Яворського: “...словесна мова є особливим видом музичної мови, який
дозволяє лише одноголосний (однослівний) процес словесного мислення та
одноголосне (знову-таки однослівне) сприймання” [Яворський, 45].
Найяскравіше музична сутність людської мови
виявляється в голосних звуках, які за рядом характеристик (висота тону і т.д.)
безпосередньо наближаються до звуку музичного. Саме голосні звуки мають
найбільші звукосимволічні потенції [Р. Якобсон, Р. Г. Фант, М. Халле, п.
2.4233]. Звукосимволізм є одним із
проявів фоніки вірша. Літературознавчий словник за редакцією Р.
Гром’яка подає таке визначення цьому явищу: “Фоніка — звукова організація
поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному творові
милозвучності, посилюють його емоційність та виразність” [Літературознавчий
словник-довідник, 701].
М. Гаспаров виділяє три типи зв’язку “звук-смисл”, зважаючи на актуалізацію семантики звуку:
— ономатопея (звуканаслідування);
— звуковий символізм;
— анаграмування (звукові асоціації), коли
алітерація звуків нагадує про певне назване чи неназване ключове слово [цит.
за: Семенець, 186].
Звукосимволізм передбачає генерування художніх смислів
звуковою оболонкою слова. За В. Левицьким, “під звукосимволізмом у лінгвістиці
звичайно мають на увазі наявність недовільного зв’язку між звучанням і
значенням слова”. Учений погоджується із Ф. Кайнцом, що в основі
звукосимволізму лежить “транспозиція одних видів почуттів у інші (зорових у моторні,
моторних в акустичні тощо)” [Левицький, 1973: 36]. Р. Якобсон акцентує
вмотивованість, природність цього явища: “звуковий символізм — це, безсумнівно,
об’єктивне відношення, що спирається на реальний зв’язок між різними зовнішніми
чуттями, зокрема між зором і слухом” [Якобсон, 223]. До того ж, Р. Якобсон
солідаризується з думкою Б. Ворфа (Whorf), що низька тональність асоціюється з відчуттями темного, теплого,
податливого, м’якого, тупого, важкого, повільного, а висока — яскравого,
гострого, твердого, високого, легкого, швидкого тощо [Якобсон, 225]. За
словами авторів “Вступу до аналізу мови”, “контраст між високими і низькими
фонемами пов’язаний із розрізненням “білий — чорний”, “жовтий — синій”,
“зелений — червоний” [Р. Якобсон, Р. Г. Фант, М. Халле, 2.4233].
Але це вже експериментально доведені закономірності,
які яскраво виявлені в сонеті “Голосівки”, особливо ж у протиставленні
перелічених вище кольорів. Сонет
“Голосівки” Артюра Рембо після першої публікації 1883 року одразу привернув до
себе увагу літературознавців і дослідників кольорового слуху. Сьогодні
існує ціла бібліотека праць, присвячених імовірним впливам і запозиченням,
тлумаченням і інтерпретаціям цього сонета.
Перед аналізом вірша слід коротко охарактеризувати
кредо поета, яке було актуальне для нього у дні написання “Голосівок”.
“Я винайшов
колір голосних!” — підсумовуючи свій творчий шлях, скаже Артюр Рембо. Вже
розчарований у поезії, він зізнається, що “тішив себе надією за допомогою
інстинктивних ритмів винайти таке поетичне слово, яке рано чи пізно буде
приступне всім почуттям” [Рембо, 1995, 182].
Але це вже критичне осмислення теорії “ясновидіння” в
поезії, про яку поет з екстатичним натхненням писав у “листах ясновидця” в
травні 1871: “час загальної мови прийде! <...> Ця мова буде розмовою душі
з душею, вона вбере в себе все — запахи, звуки, кольори, вона поєднає думку з
думкою і примусить її рухатися” [Рембо, 1982, 241]. Метою поета є досягнення
стану повного розладу всіх відчуттів, що межує із галюцинаціями; поет стає
“найшаленішим із шалених” і “найученішим із учених”. Стан ясновидіння дещо
нагадує нестяму, про яку мовиться у платонівському “Федрі”: вустами
поета промовляє божество, він є лише медіумом. У Рембо цим божеством є
підсвідомість і інтуїція, що викликають не пояснювані логікою видива: поет
“досягає невідомого, і нехай, втративши глузд, він перестане розуміти побачені
видіння, — він їх бачив!”.
Наведені вище фраґменти мають виняткове значення для
розуміння сонета “Голосівки”, написаного приблизно в лютому-березні 1871. Наводимо
його текст у перекладі Г. Кочура:
А чорне,
біле Е, червоне І, зелене
У, синє О, — про вас я нині б розповів:
А — чорний мух корсет, довкола смітників
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;
Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп’яніле каяття або нестримний гнів;
У — жмури на морях божественно-глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —
Печать присвячених алхімії ночей;
О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей.
У, синє О, — про вас я нині б розповів:
А — чорний мух корсет, довкола смітників
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;
Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп’яніле каяття або нестримний гнів;
У — жмури на морях божественно-глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —
Печать присвячених алхімії ночей;
О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей.
“Стрімким падінням у темну сферу несвідомого,
падінням, яке вдавалось небагатьом” називав цей програмний поетів вірш С. Цвейг
[Цвейг, 205]. Сонет повен сліпучих “обвалів світлоти” і руху у різних градаціях
(“тремтіння — струм — море — простір світів”). Через 5 голосних подається інтуїтивна модель світобудови: від А (чи не “альфи”?)
— тобто від низинних першооснов (гниття, розпаду) — до Омеги, до
божественних “фіалкових” висот, до Абсолюту, універсального символу. Можна дещо
умовно провести паралель із просторовою організацією “Божественної комедії”
Данте, адже шлях від А (земного тліну, розпаду) до О (екстатичного
розчинення в Абсолюті) аналогічний подорожі дантівського наратора, — як і в
Данте, зустрічаємось із “простором, витягнутим по вертикалі за ціннісною
ієрархією”, де “тлінному світу землі протиставлений нетлінний світ небес”
[Горфункель, 17].
Голосні цілком дистанційовані від звичайних мовних
значень і є відстороненими образами-символами, абсолютами, центрами
концентричних кіл образів, вершинами обернених спіральних воронок пекла, що
сягають архетипів мислення. За словами літературознавця Д. Наливайка, Рембо
відкриває особливу реальність, яка існує за реальним і конкретним [Д.
Наливайко, 26]. Як і будь-який інший об’єкт емпіричної дійсності, голосівки теж
мають за собою щось таємниче, недоступне розуму. Отже, вмістивши їх у колбу
творчої інтуїції, Рембо-алхімік добуває з них квінтесенцію Буття.
Це
“добування” має такі етапи:
1. Голосівці* (більш конкретному)
присвоюється колір (більш абстрактне): “А чорне, біле Е, червоне І,
зелене У, синє О...”.
* Чи то звукобукві — використання цього терміна
можна виправдати тим, що асоціації Рембо могли бути викликані ще й формою літер
[Рембо, 1982, 394], а отже не маємо змоги називати голосівки Рембо або
тільки звуками, або тільки графічними об’єктами — вони лежать десь на невловимому
пограниччі...
2. З кольору добувається його глибинна сутність
(конкретно не названа, навіювана читачеві групами образів): “А — чорний мух
корсет, довкола смітників <...> Е — шатра в білій млі, списи льодовиків
<...> І — пурпур, крові струм” і т.д.
3. Ритм зміни груп образів моделює ритм усесвіту,
космічний рух, часову і буттєву циклічність.
Коли голосівкам (які стають інструментом пізнання
світобудови) надається така велика вага, то, певне, і ті зв’язки (чи
протиставлення), які існують між ними у мові, набувають знаковості,
ледь не філософського підтексту. Спробуємо довести це.
Групи образів не мають значного смислового
навантаження — вони є транспортом для кольорових суґестій, для Рембо
вони важливі як носії певної семантики (кольорової, рухової і т.д.) —
цим і пояснюється їхня різнорідність.
Кольорова скаля в тексті розгортається так: чорний
— білий — червоний — зелений — синій. Важливо, що попри ілюзорну
довільність добору кольорів, всі вони (крім синього) групуються парами: чорний—білий,
червоний—зелений, — про невипадковість такого групування говорить
посилання на працю Р. Якобсона, Р. Г. Фанта і М. Халле.
Щодо опозиційності полярних кольорів чорний—білий, то
символічне навантаження цього протиставлення очевидне.
Поєднання червоний—зелений як протиставлення спокій—агресія
і сила зустрічаємо і в сонеті Рембо “Сплячий в улоговині”: на тлі зелені,
що символізує спокій, гармонію природи, змалювується убитий солдат; увага ж
особливо концентрується на “двох червоних дірочках” в його грудях,
ранах, що спричинили смерть. Поглиблюють смислове навантаження цього
кольорового протиставлення слова митців, з якими Рембо був безпосередньо чи
опосередковано пов’язаний світоглядом. Шарль Бодлер (який був непоганим
малярем) пише: “Протягом довгого часу перед моїм вікном знаходилася
забігайлівка, пофарбована наполовину в червоний, наполовину в зелений
колір, і це поєднання було для моїх очей солодкою мукою” [Бодлер, 69]. Так про
це говорить Ван Гог: “Я намагався виразити жахливі страждання людськості через червоний
і зелений кольори (мовиться про картину “Нічне кафе”*. — Н.Н.)”
— [стаття Color from Dictionary of Art].
В оригіналі поезії протиставлення груп образів за
шкалами кольору і руху супроводжується протиставленням голосних за деякими характеристиками
(висота тону, огубленість/неогубленість). Вважаємо це не звичайною
випадковістю, бо зміст гармонійно узгоджується зі звучанням, і, попри
спонтанність побудови асоціативних рядів образів, простежуємо струнку підсвідомо
організовану систему узгоджуваних протиставлень. Наукове підтвердження
того, що протиставлення антитетичних фонем супроводжується протиставленням саме
тих кольорів, які бачимо в сонеті, було зроблено лише в ХХ столітті (приміром,
у цитованій праці Р. Якобсона, Р. Г. Фанта і М. Халле).
Українське відтворення “голосівки”
|
Французький голосний із транскрипцією
|
Колір голосного,
наданий йому Рембо
|
Деякі диференційні ознаки фонеми
|
Найяскравіше виражені символічні значення кольорів
|
А
|
А [a]
|
чорний
|
неогубленість
|
бруд,
розклад, тлін, низинні основи буття
|
E
|
E [?]
|
білий
|
огубленість
|
чистота,
висота
|
I
|
I [i]
|
червоний
|
неогубленість
|
агресія,
сила, крайній ступінь вираження емоцій
|
У
|
U [у]
|
зелений
|
огубленість
|
спокій,
розважність, мудрість
|
O
|
O [o]
|
синій
|
огубленість
|
Бог,
абсолют, небо, космос
|
Слово “підсвідомо” знову вживаємо дещо умовно —
слід згадати слова Рембо про те, що він “винайшов (курсив мій. — Н.Н.)
колір голосних”. Тут все одно відчувається певна штучність (і в старому
значенні теж, від “штука” — “мистецтво”). Приміром, Поль Верлен з
приводу “свавільності” цього сонета писав: “...сонет “Голосівки” ... у
свідомості Рембо був не чим іншим, як проявом (але якого справедливого!)
принципу писати так, як подобається тільки йому, використовуючи aрґумент “так
треба”.
І незважаючи на те що інтуїтивно відкрита Рембо істина
на багато років випередила наукові відкриття у цій галузі, його система є
надзвичайно суб’єктивною, ба навіть ідеалістичною, бо й у творчості
самого поета не знаходять інших виявів звукосимволічних значень голосних
звуків, добутих у сонеті “Голосівки” [Великовський, 223]. При розгляді цього
сонета не можемо говорити про чітко окреслену концепцію, адже тут превалює
ігрове начало. Недарма на одній сучасній Рембо карикатурі
його було зображено хлопчаком, що пензлем розмальовує літери. Карикатурист,
певне, вважав, що в’їдливо висміяв новатора. Але він тільки вказав на
особливість художнього мислення, про яку в лекції “Художник і фантазування”
говоритиме З. Фройд: “...художній твір, як і мрія, є продовженням і заміною
колишніх дитячих ігор” [Фройд, 134].
Можемо назвати “Голосівки” химерним синтезом дитячої
гри, інтуїтивної прозірливості і поетичного хисту, зухвалою спробою пройти
рівнями світобудови, як у трьох кантиках Данте, через п’ять голосних звуків і
кольорів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий